«…І ВІТРЯК З-ЗА ГАЮ КРИЛАМИ МАХАЄ»
«…І ВІТРЯК З-ЗА ГАЮ КРИЛАМИ МАХАЄ»
Михайлівський край має багату та цікаву історію. Про це свідчать старовинні будівлі, що розташовані на території району. Сьогодні ми розкажемо вам про вітряк, будівля якого знаходиться у селі Зразкове.
На початку минулого сторіччя важко було уявити життя на селі без вітряка. За допомогою них селяни розмелювали зерно на борошно або крупу. Багато народних переказів, повір’їв і легенд пов’язані з вітряками. Наприклад, вважалося, що найбільша магічна сила криється у вітряку, який стоїть на перехресті доріг. До цих споруд ходили ворожити дівчата, чекаючи сватів; молодиці, чоловіки яких були у рекрутах, уламки крил підмішували до ліків, приписуючи їм чудодійні властивості.
На жаль, зараз у Зразковому від вітряка лишились самі лише стіни, а на початку минулого сторіччя він справно працював. У газеті «Ленінська зірка» (від 21.03.1967) розповідалось про те, що цей млин славився високою якістю змеленого борошна. Тож туди завозили зерно господарства та колгоспи не лише з сусідніх сіл, а й з Мелітопольського та Веселівського районів.
Мав млин і цікаву історію існування. Про неї нам розповіла завідувач Зразкового клубу Світлана Потапова. Його було збудовано приблизно у 1810 році німецьким мільйонером Лепликом, який проживав у селі. Заввишки двоповерхова споруда була приблизно 12 метрів. Млин має кам’яний фундамент висотою 3 метри, займає площу 60 м2. Старожили села розповідають, що для міцності у цемент додавали рідке скло. Напевно саме тому його стіни й досі не руйнуються. Товщина кладки млина близько метра. У центрі знаходився гігантський дерев’яний вал та дерев’яні шестерні. Настили між поверхами були дуже міцні та товсті. Східці, які об’єднували поверхи та купол, що накривав вітряк, теж були з дерева.
Разом з німцями на млині працювали місцеві жителі. Стосунки у колоністів з селянами були добрі. Влітку вітри дули не часто, тож активна робота починалась на ньому восени. Крила вітряка направляли на вітер, щоб жорна могли змолоти зерно. За радянських часів місцеві сміливці залазили на дах вітряка, щоб встановити туди червоний прапор. Ця традиція зберігалась дуже довго. Добре пам’ятає ті часи Юрій Павлович Тішков:
- Пригадую, як ми з мамою ходили туди. Робота на млині кипіла. Пам’ятаю, що там працював дід І. Анзін.
Разом з ним після війни займались помолом борошна І.А. Мазнюк та О.Г. Будовський. На жаль, у 1955 році вітряком користуватись перестали, адже з’явились більш сучасні млини.
Катерина ВОЛГІНА.
Редакція газети "Михайлівські новини"
