Плодородненська сільська військова адміністрація

Запорізька область, Мелітопольський район

«1939-1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо» та МАКИ ПАМ'ЯТІ

Дата: 08.05.2019 08:08
Кількість переглядів: 398

«1939-1945. Памятаємо. Перемагаємо»

 

Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття. У війні взяли участь 80% людства, бойові дії велися 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 р. із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945 р. із беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства, а також вперше і востаннє використана в бою атомна зброя. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 млн солдат, загальні втрати військових та цивільного населення складають від 50 до 85 млн осіб. За результатами війни було створено ООН (Україна – один із засновників) та сформовано сучасну систему міжнародних відносин.

Український вимір Другої світової війни не обмежувався лише боротьбою Вермахту та Радянської армії на українській території, як це традиційно подає (пост)радянська історіографія. Насправді ж в рамках Другої світової в Україні велася не одна, а кілька воєн: 1) німецько-польська війна 1939–1945 рр. (у 1939 р. регулярна, а потім – підпільна); 2) польсько-радянська війна 1939 р. (неоголошена, відома як “Визвольний похід в Західну Україну”); 3) радянсько-румунська війна 1940–1945 рр. (спочатку неоголошена – радянське вторгнення в Бессарабію та Буковину у 1940 р., потім регулярна та підпільна – частина німецько-радянської війни); 4) німецько-радянська війна 1941–1945 рр. (регулярна та підпільна, теж відома як “Велика Вітчизняна”); 5) німецько-українська війна 1941–1944 рр. (підпільна); 6) радянсько-угорська війна 1941–1945 рр. (регулярна та підпільна, частина німецько-радянської); 7) польсько-українська війна 1942–1947 рр. (підпільна) та 8) радянсько-українська війна 1939–1954 рр. (підпільна). Усі ці конфлікти мають безпосередній стосунок до Другої світової війни, оскільки були спровоковані нею, ставши її відгалуженнями та продовженням. Також до українського виміру війни входить участь українців в бойових діях поза Україною (наприклад у радянсько-фінській “Зимовій війні” 1939–1940 рр.) та у складі іноземних армій. Безпосередньо перед початком Другої світової війни мала місце угорсько-українська війна 1939 р. (регулярна та підпільна), що вибухнула внаслідок проголошення незалежності Карпатської України.

Друга світова війна для України розпочалася 1 вересня 1939 р. із німецьким вторгненням в Польщу. 110-120 тис. українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, 8 тис. з них загинуло протягом місяця війни. Також 1 вересня Люфтваффе бомбардувало Львів та інші західноукраїнські міста, що перебували у складі Польщі. Між 12 та 22 вересня Львів пережив подвійну облогу із заходу нацистськими військами, із сходу – радянськими. СРСР вступив в Другу світову війну 17 вересня 1939 р. на боці нацистської Німеччини. В цей день радянські війська вступили в Польщу на допомогу німецьким та окупували Західну Україну та Західну Білорусь. Протягом двох років Москва була союзницею Берліна, що у 1940 р. ледь не призвело до війни Великої Британії та Франції проти СРСР.

Нацистсько-комуністичний союз було зруйновано 22 червня 1941 р. із німецьким вторгненням в СРСР. Протягом року з початку німецько-радянської війни Україна була окупована військами Третього Райху, вигнання нацистів розпочалося восени 1943 р. і завершилося наприкінці 1944 р. Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50 до 75% всіх дивізій Вермахту і половина всіх радянських сил. Нацистський окупаційний режим в Україні був одним з найжорстокіших в світі. Безпосередньо своїми руками або із залученням “добровільних помічників” з числа місцевого населення нацисти знищили 1,5 млн український євреїв та 20 тис ромів. Але якщо злочини проти людяності Третього Райху більш досліджені, то засудження злочинів комуністичного режиму ще триває. Найбільш відомими з них є Катинський розстріл, знищення політв’язнів у Західній Україні, підрив Дніпрогесу, використання в боях неозброєних селян – “чорної піхоти”, депортації українців та інших народів.

Після перемоги над нацистською Німеччиною 8 травня 1945 р. СРСР приєднався до війни проти Японії. Беззастережна капітуляція Японії 2 вересня 1945 р. означала завершення Другої світової війни, але окремі військові конфлікти, породжені нею, точилися ще декілька років. Організований спротив радянській владі на Західній Україні тривав до 1954 р., а окремі сутички – до 1960 р.

Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тис. осіб), Польщі (120 тис.), СРСР (більше 6 млн), США (80 тис.) і Франції (6 тис.), а також визвольного руху в самій Україні (100 тис. в УПА) – разом 7 млн осіб. Понад 2,5 млн українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.

Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За Україну воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя.

Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни. Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн військових, підпільників і цивільних, 4-5 млн цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу, до 5 мільйонів жителів були евакуйовані або примусово вивезені до Росії та Німеччини, частина з яких не повернулася. Загалом безповоротні втрати України (українців та інших народів) склали 8-10 млн осіб. Матеріальні збитки становили 285 млрд тогочасних рублів. Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 5,6 тис. мостів, 28 тис. сіл, 300 тис. господарств.

Україна – це держава, яка має багату історію. Але поруч з тим, ця історія написана кров’ю на чорних сторінках минулого. Упродовж усього періоду існування України народ боровся за волю та незалежність, боронячи власну землю від окупантів та тих, хто прийшов до них з війною. Друга світова війна не стала виключенням. Ця війна – свідчення та приклад прояву патріотизму, великих чеснот воїнів-українців, що боролися проти нацизму. Адже не українці були нападниками та окупантами. Українці були тими, хто за важких умов панування тоталітарної системи, ціною незчисленних утрат змогли захистити свій дім і свою Батьківщину. Жива пам’ять про такі події є застереженням для будь-якої країни, наочним аргументом на користь збереження незалежності, громадянського миру, єдності та злагоди у суспільстві. А також – запобіжним фактором від можливості повторення подібного сценарію.

У результаті багаторічного нехтування традиціями історичної пам’яті зараз ми переживаємо переломні часи у житті кожного українця і держави загалом. Минулий і поточний рік за трагічних і болісних обставин нагадав українцям про те, що таке війна. Нагадав про те, як наші краяни здатні мужньо та героїчно захищати державу від зовнішнього ворога, піклуючись про територіальну цілісність та незалежність. Антитерористична операція, яка точиться на сході України, дала нам достатньо героїв. Це істинні патріоти нашої держави. Це люди, які захищають честь, свободу, соборність про них, так само, як і про борців із нацизмом часів Другої світової війни, потрібно пам'ятати все життя і передавати пам'ять про цих славетних людей своїм нащадкам.

Оскільки прикладом для патріотичного виховання школярів тепер є не лише герої з підручників історії, які жили століття чи десятиліття тому, а й сучасні українці, до уроку мужності варто активно долучити воїнів АТО, які, пройшовши через військові дії, маючи досвід, зможуть безпосередньо розповісти про реалії війни. Говорячи з дітьми про війну, слід це робити таким чином, щоб в їхніх душах надовго залишився слід пам'ятних спогадів. Пам'ять історії, що поєднується з почуттям гордості за свою державу, – основа гідності нації, її здатності в реалізації національних інтересів, цінностей та ідеалів. Ознайомлення з героїчними вчинками воїнів, розповіді солдатів, історії відчайдушних добровольців допоможуть молодому поколінню зрозуміти справжню цінність  життя у мирні часи та зберегти пам’ять про героїзм людей, сформувати громадянську мужність заради майбутнього України.

 

 

МАКИ ПАМ'ЯТІ

Квітка маку в українські традиції

В українській міфології мак має дуже багато значень. Це символ сонця, безкінечності буття й життєвої скороминущості, пишної краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, а також хлопця-козака, крові, смерті. В останніх з перелічених значень квітка часто згадується в українських народних піснях та думах, особливо козацької доби: "Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке –  як мак процвітає...". У відомій пісні "Ой, ти, Морозенку, славний козаче", мак згадується поруч зі смертю козака: "…Обступили Морозенка турецькії війська. По тім боці запорожці покопали шанці; Ой, впіймали Морозенка у неділю вранці. Ой, недаром ранесенько той мак розпускався, – Ой, уже наш Морозенко у неволю попався…". Образ маку нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну.

З народної творчості мак як символ пов'язаний із війною та військом перейшов у художню літературу. В Івана Франка:  "Гей, Січ іде, красен мак цвіте! Кому прикре наше діло, Нам воно святе". Легенду про мак обробив Михайло Стельмах у творі "У долині мак цвіте": "…Ординці воїна скришили, на землю впало тіло біле і, наче зерно, проросло, а влітку маком зацвіло…". Одна з героїнь присвяченого Другій світовій війні роману Олеся Гончара "Прапороносці" гине в долині червоних маків.

Мак як символ пам'яті у світі

Появу цього символу пов'язують з віршам двох людей: канадського військового лікаря Джона МакКрея та працівниці Християнської асоціації молодих жінок Мойни Майкл. Перший під враженням боїв у Бельгії у 1915 р. написав твір "На полях Фландрії", що починався словами: "На полях Фландрії розквітли маки/Між хрестами ряд за рядом". Друга 1918 р. написала вірша "Ми збережемо віру", в якому обіцяла носити червоний мак в пам’ять про загиблих. Саме Мойні Майкл в листопаді того ж року причепила червоний шовковий мак на пальто. У 1920 р. Національний Американський легіон прийняв маки в якості офіційного символу, а у 1921 р. червоні маки стали емблемою Королівського Британського легіону. В Польщі червоні маки є символом перемоги 11-18 травня 1944 р. Другого корпусу ген. Андерса в боях за гору Монте-Кассіно в Італії. Приспів до популярної військової пісні того часу починається словами "Червоні маки на Монте-Кассіно/Замість роси пили польську кров".

Мак як символ пам'яті в Україні

Червоний мак як символ пам’яті жертв війни вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році. Дизайн українського червоного маку розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України; автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого – кривавий слід від кулі. Поруч з квіткою розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни та гасло. Минулорічним було "Ніколи знову".

Цього року за нагоди 70-тої річниці перемоги над нацизмом ми пропонуємо нове гасло: "Пам'ятаємо. Перемагаємо". Ми пам'ятаємо, якою страшною трагедією для українців була Друга світова війна. Ми пам'ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями об'єднані нації. Ми пам'ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам'ять робить нас сильнішими. Вона — запорука неминучості нашої перемоги сьогодні.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано